Народився в Полтаві, нині Україна (тоді Полтавський полк Війська Запорозького, Гетьманщина під протекторатом Російської імперії) в сім'ї канцеляриста — шляхтича гербу Огоньчик[1][2].
Після навчання в Полтавській духовній семінарії (1789–1793), працював канцеляристом, у 1793–1796 роках — домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах.
У 1796–1808 роках перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. У 1806–1807 роках Котляревський у військовому званні штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні 1806—1812 років, був учасником облоги Ізмаїлу. Нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня за дипломатичні заслуги зі схиляння до нейтралітету буджаків та хоробру кур'єрську діяльність на передовій під час штурму цієї фортеці[3]. У 1808 році вийшов у відставку.
З 1810 року працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».
У 1812 році, під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію, Котляревський, за сприяння малоросійського генерал-губернатора Якова Лобанова-Ростовського[ru] який отримав відповідний наказ від імператора, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-й український козацький полк (за умови, що полк буде збережено після закінчення війни як постійне козацьке військо), за що отримав військовий чин майора.
У 1816–1821 роках — директор Полтавського вільного театру.
У 1818 році разом з Василем Лукашевичем, Володимиром Тарновським та іншими входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини». Член Вільного товариства любителів російської словесності з 1821 року. За свідченнями декабриста Матвія Муравйова-Апостола, які він дав під час слідства у справі декабристів, член Малоросійського таємного товариства[4]. Слідчий комітет залишив це без уваги.
Котляревський сприяв у 1822 році викупові з кріпацтва українського і російського актора Михайла Щепкіна.
Помер 29 жовтня (10 листопада) 1838 року у віці 69 років. Похований у Полтаві (на час смерті Полтавська губернія, Російська імперія).
Котляревський ніколи не був одружений. Його спадкоємицею та хазяйкою садиби стала економика Мотрона Єфремівна Веклевичева[5].
Комментариев нет:
Отправить комментарий